Ж:   -Пани Татьяна, вы одна из немногих людей, которые поддерживают украинскую культуру. Расскажите, пожалуйста, как вы к этому пришли, как основали фонд «Мистецька скарбниця».

      Т:   Мусить бути якийсь чинник , який може  змінити свідомість  людини  за одну мить і спонукати далі до дій. Особисто на мене надзвичайно вплинув  концерт «Вшанування пам'яті загиблих під Крутами» у 2002 р. Майже діти – студенти стояли на смерть захищаючи свою державу. Це дуже збуджуюче  для  національної свідомості. Я повернулася з концерту якась інша, замислена ― цей внутрішній шок одразу помітила найближча мені людина, мій чоловік... Відтоді я перечитала багато  історичних фактів тих подій, історію України із нових джерел, яка суттєво змінилася  порівняно з тим, що нам викладали в радянські часи. Благо, вибирати в мене є з чого: вдома розкішна  бібліотека, що налічує більше 10 000 примірників наукової, художньої, мистецької літератури, цінних альбомів.

 Набирав обертів конкурс  „Коронація слова”,  який створив нову хвилю української  літератури-  сучасної, різножанрової, захоплюючої. Появилися  нові талановиті  письменники. Відповідно, бажання ділитися здобутками літературного конкурсу, доставляти нові книжки  до бібліотек , дитячих будинків, інтернатів. Так  народилася мета― відродження, популяризація та підтримка української культури і мистецтва. Свідоме бажання заснувати фонд.  Безмежно вдячна за підтримку чоловікові, синам  та невістці. Без них було б важко  впоратися із своїми благодійними проектами. Навіть назву фонду придумали  Альберт із Олічкою. Вони ― мої незмінні помічники, незважаючи на безсонні ночі та нервове перенапруження під час підготовки великих акцій, зокрема, щорічного благодійного маскарадного балу „Карнавалія”.

        Ж:-Какой из проектов, который вы уже провели, запомнился больше всего?

  Т:- «Єврокемп» на Трухановому острові у Києві. На цьому супроводжуючому заході під час Євробачення, котре перекочувало до нас  після перемоги Руслани, був сплеск талантів, музики, емоцій . Більше 200 музичних колективів приїхали на Труханів з усієї України. Було представлено різні жанри. Тисячолітня традиція. Еклектика на грані божевілля, що балансувала на межі. Головне: в очах людей світилося щастя, радість, відчуття волі, надії.

         Ж:-Вы лично прочитываете все произведения, которые поступают на «Коронацию слова»?

          Т:-Це практично неможливо, через велику кількість рукописів. Спочатку кращі твори відбирають  фахові експерти, а кращі із кращих  за рейтингом формує  авторитетне журі.  Насправді , читати рукописний варіант твору неймовірна насолода.

  Ж:-Как вы считаете, что может поднять украинскую культуру?

  Т:-Насамперед потрібно підняти престиж української культури. Престиж України. Без міцного коріння немає міцної нації. Згадаймо: нашою конституцією користується світ,  породнитися із київськими князями мріяли  всі європейські правителі. Від Володимира Великого до правнуків короля Данила Галицького, з кінця 9 до початку 14 століття, було укладено більше 100 шлюбів між нашими  та європейськими династіями. Багато держав серед правлячих верхівок того часу, мали освічених красунь та мудрих князів з Київської Руси. Мусимо навчити українців гордитися, підтримувати, пильнувати  свою  націю - таку могутню, таку древню і таку прекрасну. Виховувати любов до свого українського.  Українська  культура  є  частиною  світової  культури,  має в собі найкращі риси інших культур. За нею не треба пірнати з аквалангом. Доробок найкращих наших митців на поверхні, його не треба „піднімати”. Лише вивчати їх творчість, перекладати на інші мови. Але спочатку слово має народитись співзвучним рідній мові. Українське не тільки з  минулого, з традицій, а творити українське сучасне. Сучасні пісні, п»єси, фільми, книжки - українською мовою. Інші країни творять сучасну культуру щоденно, і саме на своїх мовах: Польша, Росія, Швеція, Словаччина і т.д. Скажімо,  у  Франції, щоб зберегти свою мову держава ввела  податок 3% на все іноземне: музику,  кіно і т.д.

Треба збільшити фінансування культури, аби люди, які мають талант, мали змогу виразити цей талант. Також, не треба забувати про підвищення соціального рівня народу. Соціум і культура нерозривно пов’язанні між собою.

 На рівні  можновладців- дуже мало робиться на підтримку української культури, яка є наріжним каменем для держави. Коли  в незалежній державі культура повинна процвітати, саме українська культура стає жертвою комерціалізації та глобалізації. Недбалість держави до підростаючого покоління - тут  доведеться трохи зачекати, коли там зверху, наберуться  мудрості  до  народу та звернуть увагу на майбутнє покоління.  Та між ділом  ухвалять закон про меценацтво. Тоді багато людей, фірм  зможуть значно більше вкладати у культуру,  в освіту, у благодійність. 

 І тут варто пам’ятати, що великі імперії частіше не руйнуються ворогами ззовні, вони руйнуються своїми ж імператорами.  

   Ж:-Что, на ваш взгляд, мешает ей развиваться?       

  Т:-Старі стереотипи з радянських часів. Недостатня увага влади до культури. Економічна криза, яка боляче вдарила по всіх сферах життя людини. Немає заохочення до відчуття  свого-українського. Тотальне засилля чужого, зневага, відношення до українського- як меншовартісного. Слабка популяризація.

Молодь,  виховану на чужій  культурі, мові, -  не привчили поважати  власної культури та  історії –це   „опускає” українську культуру.

          Ж:-Как вы относитесь к русской культуре? Есть ли у вас любимые русские (;российские) писатели, художники, музыканты…

           Т:-Кожна країна має своїх геніїв. І Росія – не виключення.  Толстой, Достоєвський, Чехов. Деякі твори улюбленого письменника Валентина  Пікуля перечитую досі. Багато віршів  Лермонтова вивчила напам'ять. Завжди захоплювалася картинами Васнецова. Шаную духовний внесок Рубльова, пам'ять Врубеля, який допомагав  розписувати  нашу Кирилівську церкву.  А витончений сюрреалізм портретів Нікоса Сафронова неперевершений!   

            Хочеться  відмітити Чайковського,  Растроповича , Гребенщікова, Висоцького,  Леонтьєва. Хоча їх безліч. Наприклад наш  Т. Шевченко, М. Гоголь, М. Ломоносов, А.Айвазовський,  М.Булгаков- яких ми вважаємо нашими, українцями,  а Росія вважає своїми-росіянами.

             Ж:-Как вы развиваете (развивали) своих детей, чтобы они выросли культурными образованными людьми?

             Т:-Освіта , освіта і ще раз освіта – головна аксіома  в  житті. Жага до навчання,  всебічний розвиток, плідна праця, віра в свої  сили- це шлях до успіху. І не треба забувати про власний приклад.

 Як розвивали дітей?  Намагалися прививати любов до прекрасного.  Всі наші діти дуже творчі.  Синами  десь у класі 9-му був заснований  досить успішний гурт «Спайдерс Нет»(сітка павука).  Був випадок, коли вони  разом із іншими  представниками субкультури організували культурне виховання  молоді–щосуботні походи  в театр, обов»язково в костюмах  і  наразі в один день  весь зал  був заповнений вщент. Вони цим дуже пишалися. А театр ожив!

             Ж:-О ком, на ваш взгляд, можно сказать, что он культурный человек?

              Т:-Культурна людина- це  людина освічена та інтелігентна. Більш за те- це людина з високим духовним рівнем, моральними цінностями. У мене була викладач, яка вранці і ввечері  обов»язково мила підлогу- рахуючи, що  саме чиста, сяюча підлога- це показник культури. Прийшовши  з вулиці - витрушувала речі через вікно.

               Ж:-Раздражает ли вас, когда человек (к примеру, журналист) обращается к вам по-русски?

              Т:-Ні, не дратує, якщо журналіст, або співбесідник  не розуміє мене, я переходжу на російську мову. Знаю по собі,  це поступовий , і доволі складний процес, який потребує багато часу і зусиль.  

              Ж:-Как вы оцениваете влияние американской культуры на современную украинскую культуру?

               Т:-Якщо забути про те, що американська культура не є власне американською, оскільки це країна емігрантів, то нормально оцінюю (особливо щодо патріотизму).Та не варто забувати про те , що ми українці , і маємо будь за що зберігати автентичність і особливість нашої культури.

              Ж:-Как вы относитесь к массовой (поп) культуре?

               Т:-На мою думку,  поп- культура-  це культура із   миттєвим задоволенням, не має достатньої глибини, з меншою цінністю. Тому швидкоплинна та змінна. Але люди цього потребують, тим більше, що треба чимось заповнювати простір. Хто має можливість, гроші, талант, заповнює цей культурно-інформаційний простір- той популярний.  А є класика, є шедеври, які вічні, глибинні.

               Ж:-Вы позволяете себе хулиганить?

                Т:-Життя непередбачуване, всяке трапляється.

              Ж:-Поскольку спонсор нашей рубрики Людмила Харарук, расскажите, пожалуйста, о вашем сотрудничестве. С чего оно началось?

               Т:- Наша благочинна діяльність почалася дуже романтично, на  Віденському балі, який щорічно грандіозно проводиться   компанією «Дипломат Сервіс». Однією із найшляхетніших традицій балів –є благочинність. Фонд «Мистецька Скарбниця»  організовував  благодійну програму, в якій пані Людмила  приймала участь. Бал, розкіш, краса надихає благородних  людей на гарні, благородні  справи. З такими  чудовими,  благородними людьми - пані Людмилою та паном  Віктором ми продовжили співпрацю на  нашому балі- маскараді «Карнавалія».  Фонд фокусує свою діяльність на придбанні книжок. Отже в  результаті  книжки отримали : 90  бібліотек Києва, бібліотеки  Криму, Полтави, дитячі будинки ,  інтернати, багатодітні сім»ї Києва.

 Наступним кроком стала співпраця пані  Людмили Гарарук  із  конкурсом Коронація слова - найпрестижнішим літературним конкурсом в Україні. Пан Віктор Гарарук виготовив ескіз, а згодом і свій неперевершений шедевр-неймовірно вишукану золоту корону-…?(кріпиться на лацкан піджаку, треба запитатися пані Людмилу, як правильно називається) інкрустовану діамантами.  Таку відзнаку від дизайнерського дому «HARARUK» отримує щорічно  кожен лауреат першої премії у 4-хномінаціях.

В наш час велика рідкість, коли люди усвідомлюють свою соціальну відповідальність, роблять добро не для власної респектабельності, а щиро за потребою душі.  Навіть у ці важкі часи  пані Людмила і пан Віктор  продовжують підтримувати  благодійні проекти. Ми дуже вдячна долі , що звела нас з ними.  Меценацтво є особливо цінним, саме в умовах кризи, коли  віддається  перевага духовного над матеріальним .

               Ж:-Вы наверняка побывали во многих странах, какая из них поразила вас больше всего и чем?

               Т:- Важко сказати. Кожна країна має свій колорит, свої вражаючі моменти, свою особливість і культуру.  Найколоритніше місто для мене Ріо –де Жанейро. Я колекціоную ложечки, вже біля 300 штук. Вони з різних міст, з різних країн. Дивлячись на них,  відчуваєш дух, устрій тієї чи іншої країни . Кожна унікальна по-своєму, як і країни.

Довгий час рахувала Відень найпрекраснішим містом у світі. А зараз для мене рай на землі - це Флорида. У свій час мореплавець  Фернандо  де Сото ,   почув від тубільців про материк , на якому  існує фонтан вічної молодості . Попав на неймовірно  красивий,  весь у квітах буйно-зелений острів ,  назвав його Флорида( флора) і  там залишився назавжди.  Побувавши там  один раз,   я зрозуміла, що хочу жити тільки в Маямі.  Так почали їздити туди щороку, пізніше навіть придбали там житло. Маємо свій рай!